$1/ mo Hosting + Free domain! Stick it to the doubters! Put your big idea online!


Гучні вбивства в Україні, зростання насильства через кризу на Донбасі і таємниці Хілларі Клінтон

бузина

Гучні вбивства в Україні, зростання насильства через кризу на Донбасі і таємниці Хілларі Клінтон в дайджесті іноземної преси.

Вбивства відомих критиків української влади Олега Калашникова і Олеся Бузини потрясли Україну. Відповідальність за вбивства взяло на себе націоналістичне угрупування, що називає себе УПА – “Українська повстанська армія”.

“Ми розгортаємо безжальну повстанську боротьбу проти антиукраїнського режиму зрадників і московських холуїв і з цього часу будемо говорити з ними тільки мовою зброї аж до їх повного знищення”, – йдеться в електронному листі УПА українському політологу Володимиру Фесенку, отриманому їм на наступний день після другого вбивства.

У вбивстві Калашникова українські правоохоронці не виключають “економічні чинники”.

Калашников, як припускає слідство, міг бути убитий колишніми партнерами по “Партії регіонів” через те, що вони не зуміли поділити отримані корупційним шляхом багатства.

Тим не менш, найпопулярнішою версією вбивства вважається версія про причетність до вбивств російських спецслужб.

Український депутат і радник українського МВС Антон Геращенко, наприклад, допускає, що “вбивство Бузини було організоване спецслужбами Росії для створення атмосфери терору в Києві та підігрівання істерії в російських ЗМІ”, що, в свою чергу, “створило благодатний ґрунт для російської пропаганди, яка звинувачує Україну у фашизмі”.

Як би там не було, російське керівництво скористалося вбивством Бузини в своїх цілях практично відразу.

Всього через кілька хвилин після звістки про вбивство Бузини російський президент Володимир Путін, відповідаючи на запитання громадян у прямому ефірі, зауважив, що це не перше політичне вбивство на Україні, і дорікнув українській владі, що “в Україні, яка претендує на те, щоб бути демократичною державою і прагне в демократичну Європу”, немає ретельних розслідувань подібних злочинів.

Незважаючи на те, що версію про причетність Росії списувати з рахунків не можна, в Україні надто мало говорять про найпростіший варіант – що Калашникова і Бузину дійсно вбили правоекстремісти, які називають себе УПА. Тим більше, відразу кілька факторів говорять на користь цієї версії.

За словами керівника головного слідчого управління СБУ Василя Вовка, управління СБУ, що займається наглядом за українськими рухами і організаціями, що не має будь-якої інформації про існування сучасної УПА і тому вона є “фейк-організацією”.

Однак те, що у нього немає інформації про УПА, анітрохи не доводить те, що її не існує.

Хоча на тлі триваючої російської агресії в Україні версія про причетність до вбивства російських спецслужб виглядає переконливо, українська влада в будь-якому випадку повинні визнати, що в країні існують ультранаціоналістичні угруповання, чиї погляди та стратегії діаметрально протилежні ідеям ліберальної демократії та правової держави.

La Strada Ukraine, у якої є своя “гаряча лінія” для жертв домашнього насильства, торгівлі людьми та дискримінації за статевою ознакою, повідомила виданню, що в 2014 році було 7725 дзвінків, в тому числі 72,2% з приводу домашнього насильства, а з початку нинішнього року – “вже більше 2 тис. дзвінків, якось пов’язаних з конфліктом у країні”.

La Strada також виявила нову категорію дзвінків: це звернення жінок, які зазнали знущань чоловіків або коханців, які раніше брали участь у бойових діях чи приїхали у відпустку.

У минулому році було 40 таких звернень на лінію La Strada, з початку року – вже майже стільки ж. В організації вважають: якщо криза продовжиться, таких дзвінків буде ще більше.

Як вважається, насправді число постраждалих жінок набагато вище, оскільки ця статистика відображає лише кількість тих, хто просить про допомогу.

По поверненню додому бійців чекає непростий період реабілітації.

Співробітниця La Strada Альона Зубченко каже, що звернень стало більше, тому що “в суспільстві в цілому більше насильства”, а також зростає число чоловіків, що мають проблеми з психікою через пережите на війні.

“Солдати, які повертаються додому, природно, страждають від стресу і тривожності, але не завжди готові звертатися до психологів, – пояснює Зубченко. – Вони думають, що найкращі ліки – алкоголь. Потім їм починає здаватися, що їхні жінки не розуміють або не розуміють того, що вони пережили або побачили. Ці психологічні терзання можуть вилитися у фізичне або сексуальне насильство”.

La Strada також повідомила, що в сім’ях біженців і тих, хто залишається в зоні конфлікту, стало більше випадків психологічного насильства. При цьому для біженців вище ризик стати жертвами торгівлі людьми та сексуального насильства.

Також надходить все більше повідомлень про зґвалтування і сексуальне насильство, скоєні озброєними чоловіками у формі на Донбасі.

За словами Зубченко, багато жертв не хочуть звертатися в правоохоронні органи. Крім того, за деякими відомостями, іноді у таких жінок не приймають заяви. Міліціонери вважають колишніх військових патріотами і “не хочуть реєструвати заяви про домашнє насильство, тому що вважають, що ці чоловіки і так настраждалися”, пояснює Зубченко.

Ще одна сторона проблеми: в Україні всього три притулки для жінок, які потерпають від домашнього насильства, причому тепер у цих установах розміщено багато біженців.

Ніхто в російськомовному Харкові не бажає наслідувати приклад сепаратистів і переходити до відкритого заколоту. Але місцеві жителі кажуть, що Київ поняття не має, наскільки сильно він озлоблює Харківську область своїми ініціативами, включаючи план будівництва стіни на кордоні з Росією.

Вона отримала назву «Велика українська стіна». І її конфігурація з парканами з колючого дроту, оглядовими вежами, валами і протитанковими пастками на 2000-кілометровій кордоні з Росією дуже нагадує кордон Ізраїлю з його ворожими сусідами.

Якщо цю стіну побудують, вона запечатає кордон, який до минулого року завжди була відкритий навстіж.

Але в прикордонному Харкові, де півторамільйонне населення в переважній більшості говорить російською, згадки про стіну зазвичай зустрічають з роздратуванням. Ідея про вічний і безповоротній розрив з Росією не знаходить тут ні розуміння, ні визнання.

Напруженість між Харковом і Києвом сьогодні очевидна. Хоча патріоти Києва вельми помітні, з бесід з людьми стає ясно, що новий революційний уряд їх дратує і розчаровує.

Тут всі, з обох сторін барикад, згодні з тим, що в сусідньому Донбасі відбувається щось жахливе, і ніхто не хоче, щоб в Харків прийшла війна. Але експерти з обох сторін визнають, що Києву буде надзвичайно важко завоювати серця харків’ян. Почасти це пояснюється економічною кризою, в якій вони звинувачують уряд, за який не голосували.

«Люди на заході України схильні затягувати пояси, думаючи, що ми воюємо з Росією, що природно повинні бути жертви. Але тут народ думає інакше і каже: «При Януковичі (повалений президент України) ми жили краще», – заявляє депутат українського парламенту з Харкова Олександр Кірш, який є радником у прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.

У 2010 році харків’яни в переважній більшості проголосували за Януковича. Коли його скинули, харківські сепаратисти почали піднімати свої прапори і захоплювати будівлі ще до початку заворушень на Донбасі, де знаходяться повсталі Донецька і Луганська області. Але всенародно обраний мер міста Геннадій Кернес, пофліртувавши трохи з сепаратизмом, почав активно виступати за примирення з новим урядом, і пристрасті вляглися.

Але коли в жовтні минулого року проходили парламентські вибори, на дільниці для голосування прийшли всього 45% виборців. Що примітно, ніде на російськомовному сході та півдні України явка не досягнула 50%. А ті, хто прийшли, проголосували в основному за відтворену версію партії Януковича, яка сьогодні носить назву «Опозиційний блок».

По всій видимості, NYTimes робить з мухи слона, намагаючись з’ясувати, чи допомагала Хілларі Клінтон російській державній енергетичній корпорації «Росатом» купити американські уранові рудники в бутність свою держсекретарем.

Але при цьому насторожує те, що вона приховувала пожертви, які вносили (в благодійний фонд родини Клінтон) інвестори придбаної росіянами компанії.

Уранова угода мала під собою не стільки політичну, скільки економічне підґрунтя. Сергій Кирієнко – глава Росатома і колись наймолодший прем’єр-міністр (він очолював кабінет міністрів країни під час дефолту 1998 року) – був уже давно стурбований проблемою поставок сировини для підприємств ядерного паливного циклу.

Російська урановидобувна галузь, що перейшла у спадок від Радянського Союзу, ледь трималася за рахунок непродуктивних шахт, та ще з високими виробничими витратами. У 2007 році ціни на уран різко впали.

Це призвело холдинг АРМЗ – урановидобувну «дочку» Росатома і одного зі світових лідерів з виробництва урану – до збитків. У 2013 році – останній рік, за який можна знайти річний звіт АРМЗ – холдинг все ще зазнавав збитків і висловлював невдоволення з приводу високих витрат на виробництво.

Кирієнко міг вирішити проблему виключно за рахунок придбання рудників за кордоном – в Австралії, Казахстані, Намібії і Танзанії.

Уранодобувна компанія Uranium One володіла великою часткою участі в казахстанських рудниках з невисокою вартістю виробництва. У 2010 році, коли АРАМЗ від імені Росатома придбав Uranium One, Казахстан забезпечував весь прибуток компанії в розмірі 326,9 млн доларів.

На американському руднику компанії Uranium One в Віллоу Крік, в штаті Вайомінг в тому році, як і в 2009 році, видобуток урану не здійснювалась.

Хоча уран є стратегічною сировиною, непрацюючий рудник, з точки зору уряду США, ніякої стратегічної цінності не представляв. Мабуть, це стало головною причиною того, що розгляд урядовими службами питання щодо продажу – в тому числі і не рівні Держдепартаменту на чолі з Хілларі Клінтон – пройшло без зволікань.

Поза всяким сумнівом, у сьогоднішній отруйній атмосфері холодної війни сам факт придбання російською державною компанією чого б то не було на американській землі буде розглядатися з усією ретельністю і максимальним пристрастю.

Навіть зараз ворожість могла б стати єдиною причиною для відмови Росатому в придбання канадської компанії, що володіє рудником у Вайомінгу. За даними управління з енергетичної інформації міністерства енергетики США виробнича потужність цього підприємства становить близько 590 тонн уранового концентрату в рік, що становить близько 4,4% від загальної кількості урану, що видобувається в США.

Компанія Uranium One здійснює розробку ще двох родовищ урану на території США, проте вони ще не введені в експлуатацію. У разі необхідності Росатом, швидше за все, міг би без особливого жалю відмовитися від американських філій Uranium One’s.

Угода з продажу Uranium One ніякої загрози інтересам США не являла, іноземні капітали пішли за призначенням, і схоже, ніяк не вплинули на політичні рішення США. У листуванні, «відфільтрованої» Хілларі Клінтон, не було листів на адресу російської або китайської розвідки.

І, тим не менш, цілком очевидно, що її турбувала реакція громадськості на деякі її дії та дії її чоловіка, і вона намагалася ці дії приховати. І, як зазвичай буває в таких випадках, сам факт приховування дій привернув набагато більше небажаної уваги, ніж ці дії того заслуговують.

Здавалося б, що Хілларі вже засвоїла урок (і зробила висновок, як це може позначитися на можливій президентській кар’єрі) на прикладі того, що сталося зовсім поруч з нею – з її чоловіком Біллом Клінтоном, який «ніколи не мав сексуальних стосунків з тією жінкою».

Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ

Published by

UA-News

Усі цікаві новини

напишіть ваш коментар