$1/ mo Hosting + Free domain! Stick it to the doubters! Put your big idea online!


Продаж кондитерської фірми Roshen Боря Ложкін вважає невчасною, а для українських земель саме час !?

Порошенко і Ложкін

Україна живе в борг, все більше занурюючись в боргову яму. Надходження валютної виручки неухильно скорочується. Так, у першому кварталі 2015 експорт скоротився на 33,7% порівняно з аналогічним періодом минулого, 2014 року. Через різке падіння експорту в Росію питома частка широко розрекламованого експорту в Євросоюз виросла 35,7%, але сам експорт в ЄС у скоротився на третину в порівнянні з минулим роком.

У цих умовах, використовуючи катастрофічний обвал економіки як виправдання, нинішня влада витягнула на світ стару затерту пластинку про термінову необхідність продажу землі для вирішення фінансових проблем та залучення інвестицій. Подібну витівку вже намагалися провернути практично всі попередні режими в Україні. Але нинішня влада, схоже, серйозно намірилася довести цю затію до кінця. Тим більше, що у владі є багато тих, хто сам шкурно зацікавлений у привласненні великих масивів землі, або обслуговує інтереси тих зовнішніх гравців, які прагнуть прибрати до рук українську землю аж ніяк не з благородними цілями.

Цього разу з вказаною ініціативою на якийсь «національній раді реформ» виступив Петро Порошенко особисто.

Порошенко запропонував винести на обговорення громадськості питання продажу земель сільськогосподарського призначення. На його думку, це дасть величезний ресурс для перезапуску і розвитку економіки – залучення інвестицій, створення робочих місць, стабілізацію банківської системи тощо.

У цьому питанні нинішні «реформатори» нічим не відрізняються від попередніх. Головним сенсом і змістом реформ вони бачать не творення, а «купи-продай», тобто дерибан, на якому знаходяться нині при владі персонажі виросли в 1990-х. Дерибан підприємств в 1990-х і початку 2000-х років не дав і не міг в принципі дати широко розрекламованого «ефективного власника», але очікувано привів до економічної, технологічної, соціальної, науково-технічної, інтелектуальної деградації країни.

Серйозність намірів нинішньої влади в інтерв’ю підтвердив голова адміністрації президента Борис Ложкін. На його думку, мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення може бути скасований з 1 січня 2016 року.

Нагадаємо, що існуюча нормативно-правова база дозволяє запустити процес купівлі-продажу землі хоч зараз. Єдиним «запобіжником» залишається мораторій, ось вже багато років продовжуваний Верховною Радою на певний строк. Термін дії заборони закінчується 1 січня 2016 року.

Для обгрунтування необхідності введення ринку землі голова адміністрації Ложкін призводить аргументацію, м’яко кажучи, не надто адекватну. У згаданому інтерв’ю чиновник заявив: «Землі у світі багато. Від Росії до Аргентини є багато місць, де землю можна купити абсолютно вільно у великих кількостях. В Україні не всі розуміють, що ми лише одні з гравців, у яких безліч конкурентів на цьому ринку». Мовляв, потрібно скоріше продати, а то повно інших продавців!

До речі, невеликий відступ. Ложкін висловив також надію на те, найближчим часом парламент виключить зі списку що не підлягають приватизації приблизно 1300 об’єктів, якісь влада теж має намір виставити на продаж. Аргументація та ж, що і з землею: наповнення бюджету і горезвісні «реформи», які зводяться в Україні, повторимо, до дерибану.

У той же час, добре відомо, що приватизація залишків промислових активів якщо щось і дає, то це сущі копійки, які нічого не дають в сенсі наповнення бюджету і золотовалютних резервів. Про це в інтерв’ю заявив колишній голова Фонду держмайна України Олександр Бондар, зазначивши, що приватизаційні аукціони найчастіше представляють собою «договорняки» з метою віддати актив з «потрібні» руки за мінімальною ціною. Навряд чи нинішня «нова» влада в цьому сенсі чимось сильно відрізняється від усіх попередніх «старих».

Звертає на себе увагу і той факт, що давно обіцяну продаж кондитерської фірми Roshen, в тому числі кондитерської фабрики в російському місті Липецьк, Ложкін вважає невчасною. Чому ж українська земля і залишки підприємств дозріли для продажу саме зараз ?!

Не встигли Порошенко і Ложкін виступити із зазначеними заявами, як з 22 квітня в авральному порядку стартували якісь «національні обговорення» проблеми відкриття купівлі-продажу землі. Той факт, що широкій громадськості про подібні «слуханнях» нічого не відомо, зовсім не бентежить призвідників цієї затії. Більше того, схоже, розрахунок будується саме на тому, щоб ввести ринок землі явочним порядком якомога швидше. Нарешті, виявляється, вже напрацьовані пакети нормативних актів по запуску торгівлі землею. Таким чином, у наявності добре підготовлена ​​акція, в якій зацікавлені дуже впливові гравці, як в Україні, так і за її межами …

За даними авторитетних журналістів, особливу старанність у запуску ринку землі позначили персонажі, близькі до колишньої громадянки США, а нині міністрові фінансів України Наталії Яресько та новоспеченому громадянину України, міністру економічного розвитку Айварас Абрамавічусу, який, за інформацією ЗМІ, з литовським громадянством так і не розпрощався, хоча українське громадянство недавно отримав у прискореному режимі. Крім того, до аграрного бізнесу, як відомо, дуже небайдужий і чинний гарант Петро Порошенко.

Інвестиційні компанії Horizon Capital і East Capital, в які раніше трудилися Яресько та Абрамавічус, інвестували в українську агропром. Вони об’єктивно зацікавлені у відкритті ринку землі з метою концентрації великих земельних масивів. Що ж стосується Порошенка, то, за нашими даними з посиланням на Українську аграрну біржу, за час перебування Порошенко при владі якесь ТОВ «Агропродінвест», яке пов’язують з сім’єю гаранта, збільшило контрольований за різними схемами земельний банк зі 112 тис. га до більше 300 тис. га. При цьому збільшення площі контрольованих земель відбувається і далі, чому дуже сприяє криза і низка банкрутств агрокомпаній.

Тепер схему скуповування землі за безцінь близькі до влади дільці хочуть поширити на всю країну.

Втім, крім Порошенка є інші, ще більш потужні інтересанти, причому за межами України. Зокрема, міністра Абрамавічуса пов’язують давні стосунки з Джорджем Соросом, який нещодавно виявив бажання вкласти в аграрний сектор України 1 млрд доларів. Також інтерес до української землі виявив інвестиційний фонд Ротшильдів, зі структурами яких давно співпрацює Порошенко і його сім’я.

В той же час, є сумний досвід використання структурами Сороса і Ротшильдів земель в ряді країн.

Земельний потенціал країни дійсно вражає. Україна має 60% світових запасів чорноземів, правда, вчені вже давно б’ють тривогу з приводу виснаження і виродження земель через варварського землекористування. Країна має 30 млн гектарів придатних для аграрного виробництва орних земель, що становить приблизно стільки, скільки у Франції та Німеччині разом узятих. Для задоволення власних потреб України достатньо половини цієї площі, причому, за різними оцінками, 3-8 млн га земель сільськогосподарського призначення простоюють.

В той же час, сільське господарство та виробництво агропромислової продукції в світі стає все більш вигідним і перспективним справою. За даними продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), очікується, що до 2022 року ціни на продовольство в світі зростуть до 40%. Таким чином, розвиток сільського господарства в перспективі дійсно обіцяє велику вигоду.

Вартість українських чорноземів оцінюється в 300-500 млрд доларів, і голоси на користь їх продажу звучать давно, а в зв’язку з кризою про це заговорили з новою силою. Правда, відразу ж виникає питання про те, хто, як і за якою ціною буде їх продавати …

Нинішню ринкову вартість чорноземів на вільному ринку оцінюють в 7000 дол. за 1 га. Але це в теорії … На практиці ж до останнього обвалу гривні в лютому 2015 за гектар давали в середньому 400 доларів, а чесних, прозорих, конкурентних аукціонів, на які сподіваються апологети продажу землі, в наших краях ще ніколи не було. Автори нинішньої афери з запуском ринку землі в нішею країні Україна обіцяють, що протягом 5 років після початку купівлі-продажу вартість землі досягне 5000 доларів за 1 га, хоча експерти визнають, що в умовах нинішньої злиднів, в якій перебуває більшість утримувачів дрібних паїв, навіть 500 дол. за 1 га буде космічної цінною. Таким чином, нас готують масштабному обезземеливанию громадян України, поставлених на грань виживання злидарськими доходами, безробіттям, інфляцією, девальвацією, величезними тарифами і цінами.

Словом, вкрай сумнівно, що масштабна купівля-продаж землі дозволить отримати за неї справжню ціну, забезпечити фінансове благополуччя країни, приплив інвестицій, модернізацію та інші «розумні поняття».

Охочих купити українську землю дійсно вистачає. Крім структур згаданих Сороса і Ротшильдів, це, насамперед, країни, які відчувають гостру нестачу сільськогосподарських земель та аграрної продукції взагалі, а тому змушені у великих обсягах закуповувати продовольство на зовнішніх ринках. Мова йде про арабські країни і країни Південно-Східної Азії. У ЗМІ неодноразово спливало інформація про те, що Китай зарезервував 60 млрд доларів для купівлі землі сільськогосподарського призначення в Україні після того, як у на буде знято мораторій на її продаж.

Очевидно, що продаж великих обсягів землі дозволив би запобігти фінансовому банкрутству країни, забезпечивши масштабний приплив капіталів. Правда, ще раз повторимо, це може відбутися тільки за умови чесного і прозорого продажу на дійсно конкурентних земельних аукціонах. А саме в це віриться насилу! В умовах тотальної корупції розпродаж землі може закінчитися приблизно тим же, чим і приватизація промислових активів.

Необхідність продажу землі, крім запобігання фінансового банкрутства країни і припливу в неї капіталів, мотивують також тим, що інвестори будуть дбайливо використовувати земельні ресурси і платити податки в українську казну, створять інфраструктуру і робочі місця, надавши потужний імпульс розвитку села. Автори нинішньої затії з купівлею-продажу землі обіцяють створити 1,5 мільйона робочих місць і збільшити надходження до казни на 90 млрд грн, але подібні обіцянки абсолютно нічим не обґрунтовані і схожі на добре відому «обіцянку-цяцянки».

Апологетика скасування мораторію на купівлю-продаж землі, у тому числі для іноземців, зазвичай супроводжується гаслом про необхідність позбутися забобону про те, що земля – ​​народне надбання, продавати яке можна. Мовляв, ідеологему про те, що «батьківщиною і матір’ю не торгують», та інші «морально-етичні помилки» в наше століття повної і остаточної перемоги товарно-грошових відносин слід відкинути і керуватися виключно економічною вигодою, а торгівля землею і залучення під землю іноземних інвестицій – справа вкрай вигідне і перспективне. Але навіть якщо відволіктися від ідеологічних і морально-етичних засад, купівля-продаж землі, в тому числі, іноземцям, при найближчому розгляді, може призвести до вкрай сумнівним соціально-економічних наслідків.

Перш за все, виникає наступне питання. Навіщо продавати непоправний ресурс і засіб виробництва, яким є земля, якщо з її допомогою можна проводити сільгосппродукцію і продавати країнам-споживачам, отримуючи при цьому всю додану вартість?

Дбайливе ставлення іноземних інвесторів до землі також викликають великі сумніви хоча б за численність негативних прикладів. Наївна віра в чесність, порядність і дбайливість іноземних капіталістів, нехай навіть з так званих розвинених країн, викликає співчуття, особливо якщо врахувати, що, потрапивши в атмосферу вітчизняної тотальної корупції, зарубіжні ділки часто демонструють просто-таки чудеса пристосування до місцевих реалій.

Є вкрай негативний досвід скупки великих масивів землі в Аргентині, Бразилії, Уругваї структурами, близькими до Соросу. В результаті варварського природокористування землі деградували і були розпродані, але вже значно дорожче. Подібні сумні приклади, причому за участю корпорацій з так званих розвинених країн, мають місце не тільки в Латинській Америці, то також у Південно-Східній Азії та Африці. І скрізь розпродажі земель сприяли місцеві компрадорські правителі.

А особливо, якщо мова йде про китайців, які є найяскравішим прикладом хижацького природокористування в багатьох куточках світу! Накопичивши величезні валютні резерви, Китай часто вкладає їх саме в ресурсні об’єкти по всьому світу, насамперед у ряді країн Азії, Африки та Латинської Америки, оскільки бурхливо розвивається економіка Китаю відчуває серйозний ресурсний голод. І якщо раніше в країнах третього світу панували переважно антиамериканські настрої через, дуже м’яко кажучи, некоректної поведінки транснаціональних корпорацій, які експлуатують трудові та природні ресурси, то тепер пальма першості переходить до антикитайської настроям. З тієї ж причини. Особливо якщо врахувати, що китайці часто беруться за розробку та експлуатацію ресурсів у тих країнах і містах, куди західні компанії бояться сунутися через політичної та соціальної нестабільності.

До речі, тут слід звернути увагу на сумний досвід Росії, яку Ложкін ставить у приклад як країну, де можна купити «багато землі». Здача в довгострокову оренду або продаж землі вже давно практикується на малолюдному Далекому Сході. Головними «інвесторами» і «орендарями» тут є, ясна річ, китайці – як окремі фермери, так і великі корпорації. Відомо також, що Китай відрізняється чи не найбільш «брудним» сільським господарством: використовується величезна кількість хімікатів. Китайці ведуть сільськогосподарське виробництво на російських землях із застосуванням саме таких «технологій». Федеральна і місцева влада нічого не можуть зробити, щоб змусити китайців дотримуватися санітарних та екологічні норми, а найчастіше не хочуть нічого робити через всепроникною корупції

Далеко не факт і те, що селяни отримають за свою землю справжню ціну, до того ж, в грошах, які безперервно знецінюються. Розмір середнього паю в Україні оцінюється 3,6 га. Тому навіть при малоймовірною ціною 500 доларів власник паю отримає, в кращому випадку, 1800 доларів. Очевидно, що на ці гроші неможливо ні вести аграрне господарство, ні розгорнути інший бізнес, ні купити яку-небудь нерухомість для отримання прибутку з неї. Зате змучені злиднями сільські жителі зможуть дуже швидко витратити ці гроші на оплату газу та електроенергії, на купівлю їжі, на дешевий автомобільний мотлох Очевидно, на цьому і будується весь розрахунок реформаторів!

Наївна віра в те, що великі вітчизняні або іноземні агрохолдинги створять обіцяні робочі місця та інфраструктуру, забезпечивши грандіозні надходження до бюджету, також викликають криву посмішку. Відомий фахівець у галузі сільського господарства, колишній міністр агропрому, профільний віце-прем’єр і народний депутат Іван Кириленко визнав, що великі холдинги, незалежно від того вітчизняні вони чи зарубіжні, ведуть високотехнологічне, механізоване і автоматизоване виробництво, що вимагає незначної кількості робочих рук. І якщо елеватори і термінали вони дійсно споруджують, то, наприклад, наявну дорожню мережу «добивають» своїми багатотонними автопоїздами остаточно. А вже соціальна сфера села залишається головним болем держави, причому місцеві бюджети від діяльності агрохолдингів не мають практично нічого, оскільки вони зареєстровані якщо не в столиці, то в інших великих містах.

Справедливо критикуючи плани влади, ряд політичних сил, наприклад Радикальна партія, пропонують інший, відмінний від одноразової продажу землі – та ще під час кризи! – Шлях залучення грошей під заставу сільгоспугідь. Мова йде про концентрацію в земельному банку 10 млн га, що перебувають у державній власності, з подальшим випуском облігацій, що могло б дати можливість залучити не менше 10 млрд доларів під адекватні відсотки. Також пропонується, замість продажу, ставити питання про довгострокову оренду земельних ділянок сільгоспвиробниками з виключно грошовою формою платежів.

Також звучить правильно гасло про необхідність припинити грабіж малих і середніх підприємств, який відбувається через монополії великих компаній в експорті та поставках міндобрив і палива. Держава повинна створювати потужності зі зберігання сільгосппродукції, що дозволить виробникам, насамперед, дрібним і середнім, отримувати за свій товар значно вищу ціну. І взагалі, передбачається спрямувати всі зусилля на створення середнього фермерського класу.

Словом, в наявності стандартний набір правильних ліберальних штампів, реальність здійснення яких в сучасній Україні є практично нульовою.

Можна пригадати хоча б таку приватність. Продаж одній тільки Криворіжсталі в 2005 році дала близько 5 млрд доларів. Це була, мабуть, єдина приватизація промислового об’єкту за реальні гроші. Але куди поділися ці долари, досі ніхто не може виразно пояснити. А головне, це, схоже, нікого не цікавить.

Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ

Published by

UA-News

Усі цікаві новини

напишіть ваш коментар