Україна приймає закони для поліпшення бізнес-клімату і переконує Європу в тому, що сюди є сенс вкладати гроші. Але на практиці цивілізований європейський бізнес отримує культурний шок від правового хаосу і беззаконня української бізнес-середовища.
За останній рік найпопулярнішою темою для обговорення стала інвестиційна привабливість України. Про критичну необхідність залучення іноземного бізнесу регулярно говорить прем’єр-міністр, а парламент бореться за закони по дерегуляції та спрощення процедур. Інвестиційні конференції збираються по кілька разів на рік – там поважні і заможні люди переконують іноземців у великому бізнес-потенціалі України. Але за межами світу високих переговорів та фуршетів під кришталевими люстрами існує сувора українська реальність з жадібними чиновниками, неробством правоохоронних органів і злодійкуватим народом у провінції. І жодна конференція поки не в змозі цю реальність змінити. Це прекрасно ілюструє приклад австрійського фермера Томаса Бруннера, який вже встиг прославитися в колах аграріїв.
Томас Бруннер приїхав в Україну понад 10 років тому щоб очолити місцевий офіс компанії Henkel. В один прекрасний день, за словами Томаса, він встав перед вибором – повертатися в компанії в Австрії або починати свою справу в Україні. І він вирішив залишитися.
“Була пропозиція купити тут комплекс і почати потихеньку розвивати бізнес. Мені це сподобалося більше. Якийсь більший кайф є в Україні. Я відчував, що українці – мої: прості, товариські, життєрадісні. Я вирішив поміняти тепле місце в Києві чи Європі на веселе нервове підприємницьке місце директора”, – посміхається Бруннер.
Він та його родина в 2006 році купили непрацюючий тваринницький комплекс в Черкаській області, знайшли хорошу команду, орендували 1200 га землі і зайнялися спочатку рослинництвом. Бруннер стверджує, що достатньо успішно. У 2011 році вони вклали гроші, завезли обладнання та облаштували свинарники за останнім словом техніки. Техніку використовували як імпортну, так і українську – за словами Томаса, західна техніка не завжди виграє, так як вона дорожче, та й українські поля вимагають іншого підходу. Господарство починалося з 150 свиноматок, зараз їх близько 400.
Місцеві чиновники Бруннера хвалили – платять найбільшу середню зарплату в районі серед усіх сільгоспвиробників і 5,5% вартості паїв за оренду – забезпечити таку орендну плату нелегко, визнавали в районній адміністрації. До того ж сім’я Томаса почала підтримувати місцеву школу, футбольну команду, і на своєму прикладі показала, як зробити село комфортніше і красивіше.
До розведення свиней Бруннер підійшов дуже педантично. Він завіз виведені австрійськими генетиками породи, запросив консультанта з Німеччини. Саме цей консультант поділився з Бруннером теорією, що тваринництво в масовому порядку без антибіотиків можливо. На сьогоднішній день свиням дають антибіотики постійно – просто для профілактики, і це вже стало проблемою: у тварин виробляється резистентність до ліків. Ідея німця була в тому, щоб підтримувати здоров’я худоби природним способом – за рахунок правильного догляду та харчування, застосовуючи ліки тільки для терапевтичного лікування.
За словами австрійця, проблема в тому, що сьогодні в тваринництві занадто мало уваги приділяється працівникам ферм – їм занадто мало платять, і як наслідок, вони не приділяють достатньо уваги тваринам. “Через те, що губився контакт між людиною і твариною, тварина страждає, і це все компенсується за рахунок антибіотика”, – пояснює він. А антибіотик у разі хвороби вбиває не тільки погане, але і хороше.
“Мені як новенькому в цій сфері було цікаво. Я йому сказав – давай спробуємо. І як не дивно, останні три роки ми взагалі без антибіотиків працюємо – 99% наших свиней жодного разу в житті не бачать антибіотиків”, – розповідає Бруннер. І система дала позитивний результат – імунітет у тварин покращився, вони стали швидше рости, отже, якість свинини теж покращився, доходи зросли, а витрати на ліки – скоротилися.
Свою методику Бруннер запатентував і назвав “Тимошівка”, на честь села, в якому розташований його тваринницький комплекс. Завдяки досвіду Томаса, за системою “Тимошівка” на сьогоднішній день працює 40 господарств в Швейцарії: “Значить, ця система реально придумана в Україні, втілена в Україні, тут доведена її ефективність, і ми зараз її впроваджуємо на Заході”.
По ідеї, місцева влада повинна була цінити такого зразкового інвестора, а односельці – бути вдячними за виняткові умови роботи. Але не тут то було.
Щоб вирощувати свиней без антибіотиків, найголовніше – це якісний корм. Тому Бруннер годує свиней не відходами харчової промисловості, а хорошим зерном. Для цього в господарстві вирощується ячмінь і кукурудза. Так австрієць зіткнувся із земельними пайовиками. Виявилося, що не все так просто – в основному пайовики юридично неграмотні, саме законодавство – слабке і незрозуміле, а судова система не працює.
“Дуже швидко з’явилися люди, які мені дали зрозуміти, що не варто підписувати договори з пайовиками в цих селах, бо я лізу в чужу землю. Для мене це було дивно, тому що це фактично означає, що пайовику земля не належить – він не сам вибирає, з ким працювати“, – розповідає Томас.
Але це ще не все. Рік тому кілька пайовиків вирішили розірвати договори, вирішивши, що раз у Бруннера справи йдуть добре, то і в них вийде. Але суть в тому, що ці люди уклали договір до 2018 року, і господарство розраховувало в своїх планах на ці землі. Фермер судився з селянами, ті так нічого і не домоглися, тому що зі свого боку австрієць виконував всі умови діючих договорів. Проте минулого року вони вирішили піти іншим шляхом і просто зірвали посівну силою – дістали якісь документи про те, що Бруннер землю не орендує, приїхали на поле і встали перед трактором.
На виклик міліція не поспішала, але приїхала і протокол склала. І так шість разів: приїхали, склали протокол, веліли більше не заважати. Але це не діяло. Не діяло і рішення суду – юристи розводили руками. “Для мене це був шок, тому що я розумію, що у мене є правильні документи, але при цьому міліція в Україні мої права не захищає”, – журиться Томас.
У підсумку селяни самовільно засіяли землю. Мало того що для фермера зрив посівної – це удар нижче пояса: земля все ж юридично числиться за ним, відповідно, він і податки за неї платить, і оренду пайовикам. “Фактично, виходить так, що я за цю землю плачу податки, привів її в порядок, удобрював, а вони просто захопили її і користуються тим, що я створив. І кожен раз, коли ми намагалися пересіяти, вони вставали перед трактором”, – каже Томас. Як відомо, безкарність тягне за собою прецеденти, і тепер фермер побоюється, що може втратити й інші землі.
Явна безкарність доставляє австрійцю й інші проблеми. У липні минулого року Бруннер виявив факти крадіжки свиней з ферми, причому самими співробітниками. Замішаними виявилися свинарка, тракторист і охоронець – здорових дорослих свиней вночі виносили прямо через вікно. Розслідування міліції закінчилося в серпні, але засідання суду у цій справі постійно переносять. Тепер свиней захищають грати на вікнах, паркан і камери спостереження – в Австрії таке уявити складно.
Фермер наймав юристів з Києва, звертався до прокуратури, до начальника Кам’янського управління МВС, в місцеву адміністрацію – але нічого не робилося. “Я не знаю, скільки доказів ще потрібно, щоб взагалі цих людей якось судили. Виходить, що в очах злодіїв я як дурень. Я підприємець, заробляю гроші, але у мене все одно нічого не виходить. Чую постійно в суді, що у них багато роботи, але якщо у мене є всі докази, а ви нічого не робите – чим ви займаєтеся? Навіщо я плачу податки? Щоб фінансувати держструктури, які свою роботу не роблять?“ – Ці питання, до болю знайомі українському бізнесу, тепер задає собі і Томас.
При цьому фермер опинився в ситуації героя Кафки – безпосередньо йому ніхто не відмовляє, але якщо судити за результатами – їх немає. Влада спілкується з ним по-дружньому, міліція приїжджає, тому що всі розуміють – некрасиво відмовити іноземцеві.
Ми можемо приймати скільки завгодно прекрасних законів, які піднімуть України в самий топ рейтингу Doing Business. Ми можемо гарною англійською розповідати іноземцям про бездонний потенціал найбільшої країни Європи. Ми навіть можемо змусити європейців повірити в це, і вони приїдуть зі своїм досвідом, культурою і грошима створювати робочі місця. Але чи надовго? Неважливо, наскільки хороший закон, якщо для кума прокурора він не писаний, а міліціонер підпорядковується не закону, а начальнику. Щоб стати Європою, потрібно навчитися поважати правила, і головне – поважати один одного.
Томас Бруннер упевнений: жити за законом набагато простіше і комфортніше, ніж постійно намагатися схитрувати і жити одним днем. І можливо, людям треба ще кілька років, щоб до цього прийти. Насправді, все так легко змінити, якщо є бажання. Дуже легко.
…
Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ
