Релігійні гоніння в Криму, непотрібність G8 і зовнішньополітичні пріоритети Хіларі Клінтон в дайджесті іноземної преси.
«Наш народ пережив сталінську депортацію, – сказав директор телевізійної станції ATR, яка до 1 квітня була єдиним працюючим кримськотатарським телеканалом. – Чи переживе він нинішні проблеми?»
Російська влада щойно закрила цю станцію, а також інші засоби масової інформації, відмовившись реєструвати їх за дуже складним законам про релігію.
Закриття станції було лише останньою образою.
Через рік після того, як російський президент Володимир Путін анексував Крим, багато чого змінилося для тримільйонного населення півострова, і особливо для 300 тисяч кримських татар мусульманської віри, які є його корінними жителями.
З’явилося безліч повідомлень про порушення прав людини в Криму, в тому числі, про посягання на свободу релігії та віросповідання.
Коли Росія взяла Крим під свій військовий контроль, вона віддала розпорядження всім 1500 релігійним групам зареєструватися в Москві, щоб отримати російський правовий статус.
Російським чиновникам дозволено спрямовувати докладні запити на надання всебічної інформації, у зв’язку з чим процес реєстрації може стати обтяжливим і дорогим. Але реєструватися потрібно обов’язково: незареєстровані організації не можуть відкривати рахунки в банках, володіти власністю, направляти запрошення іноземним гостям і публікувати свою літературу.
Москва застосовує в Криму всі свої обмежувальні закони, включаючи закон про боротьбу з екстремізмом, в якому екстремізм трактується просто як затвердження переваги одних релігійних вірувань над іншими без жодного згадування про кримінально карне застосування сили.
Цей закон, змінити який Москву закликає Комісія США з міжнародної релігійної свободи, Віденська комісія Ради Європи та інші організації, залишається головною загрозою свободі релігії в Росії. А зараз він прийшов і до Криму, де поставлена Кремлем місцева влада використовує його для переслідування релігійних меншин.
Наприклад, проводяться численні обшуки в будинках мусульман, в мечетях, в школах, а також в Залах царства свідків Єгови, яких Москва вважає «нетрадиційним» релігійним об’єднанням, чужим російській культурі. Кримська влада обкладає штрафами тих, хто володіє священними текстами ісламу і свідків Єгови. Вони також звинувачують в екстремізмі кримськотатарський представницький орган Меджліс, переслідують його членів і закрили його штаб-квартиру.
Крім того, вони наказали залишити Крим майже всім турецьким імамам і заборонили в’їзд на півострів двом кримськотатарським мусульманським лідерам.
Тиску, поганого поводження і насильства зазнають навіть християнські церкви і лідери, не пов’язані з Московським патріархатом. У червні минулого року лідер Армії Порятунку залишив півострів, повідомивши про те, що його постійно переслідують агенти служби безпеки.
До кінця 2014 року духовенство без російського громадянства, зокрема, греко-католики і римські католики, а також священнослужителі з Київського патріархату були змушені виїхати з Криму, а будинок єпископа Сімферопольського і Кримського Климента Куща був спалений.
Генпрокуратура ФРН підозрює ісламістів з Німеччини в тому, що вони працюють наглядачами-катами у в’язницях терористичної організації “Ісламська держава”, в яких перебували багато обезголовлених потім заручників із США, Великобританії і Японії, а також беруть участь в тортурах ув’язнених.
Подібні припущення німецькі правоохоронці зробили на основі свідчень 27-річного громадянина Німеччини, який протягом року перебував у декількох різних в’язницях ІД, в тому числі – у в’язниці сирійського міста Алеппо, і вийшов на свободу в червні минулого року за нез’ясованих обставин.
За час свого ув’язнення колишній в’язень, за власними словами, познайомився з багатьма людьми, яких згодом стратили, в тому числі з американцями Джеймсом Фолі і Стівеном Сотловим, один раз був присутній при розстрілі одного із заручників і особисто бачив відомого ката “Джихада Джона”.
Німецькі ісламісти працюють у в’язницях ІД не тільки як наглядачі, а й активно беруть участь в тортурах.
В одному з них, як мовиться далі, німецька прокуратура ідентифікувала відомого німецького ісламіста-неофіта Філіпа Бергнера, який раніше працював рознощиком піци в німецькому Дінслакені і поїхав у 2013 році воювати в Сирію.
За останніми даними, Бергнер загинув під час теракту в іракському місті Мосул.
У в’язницях ІД, за словами колишніх заручників, застосовують жахливі тортури. Так, наприклад, наглядачі змушують заручників ходити в тих же самих помаранчевих робах, що носять ув’язнені американської в’язниці Гуантанамо, катують їх із застосуванням так званого “вотербордінгу” (імітація утоплення) й інсценують кари.
Незвична картина: у німецькому Любеку на зустрічі глав МЗС країн G7 відсутній прапор Росії. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров також не приїхав.
Те ж саме, ймовірно, буде з Володимиром Путіним у Баварії, де в червні обговорити світові проблеми зберуться лідери США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Канади та Японії. Російський президент там небажаний.
Виключення Росії з G8 стало покаранням за анексію Криму.
Але і Лавров, і президент Путін безболісно перенесуть свою вимушену відсутність – від таких самітів, як G7, а раніше G8, дуже сумнівна користь.
Світ, у якому відбулися серйозні зміни, уже давно залишив G7 далеко позаду. Не в останню чергу з цієї причини в кінці XX століття це невелике коло розширили до G20, включивши Китай, Індію, Бразилію, Індонезію, Мексику.
Глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр дав зрозуміти, що допускає повернення Росії до “вісімки”. Коли – невідомо.
Але зрозуміло, що для цього Росії доведеться заплатити певну ціну, а платити вона не збирається – тим більше за захід на кшталт G7
Заради примарного престижу знову сісти за стіл, де нібито робиться світова політика, Путін не відмовиться від свого політичного стилю ставити всіх перед жорсткими фактами, як це сталося, наприклад, з приєднанням Криму.
Раніше Хіларі Клінтон стояла за прийняттям рішень, вельми неоднозначно оцінюваних її соратниками-демократами. У зовнішній політиці вона проявила себе більшим «яструбом», ніж Барак Обама.
При цьому саме в контексті зовнішньої політики складно до кінця зрозуміти, яких поглядів вона дотримується. Про саму себе вона каже, що не є ні «ідеалістом», ні «реалістом», а «ідеалістично настроєним реалістом». Що ж все-таки це може означати?
Клінтон активно виступає за використання силових методів. Це явні приводи для критики на її адресу.
Одна з головних причин, з якої Хіларі Клінтон програла Бараку Обамі в гонці кандидатів на висунення від Демократичної партії в 2008 році, полягає в її затятій підтримці військових дій США в Іраку.
У 2003 році, будучи сенатором, вона проголосувала за вторгнення в цю країну. Обама активно використовував проти неї даний факт в передвиборній боротьбі. В той момент якраз з’явилися документи, які доводять, що для обґрунтування вторгнення до Іраку використовувалася помилкова інформація – Садам Хусейн не володів величезними запасами зброї масового знищення, як це стверджували в керівництві США.
Відтоді ця історія переслідує Хіларі Клінтон, хоча сьогодні є різні точки зору, наскільки сильно вона може вплинути на результати передвиборчих перегонів.
Проблема Клінтон полягає в тому, що наслідки вторгнення в Ірак з усією своєю трагічністю і жорстокістю демонструються на телеекранах країни, в першу чергу, коли американцям показують кадри найжорстокіших звірств ІДІЛ або розповідають про нові військові операції США для знищення цього терористичного угруповання.
Питання виникають і щодо рішення про завдання авіаударів по Лівії в 2011 році. У американського керівництва були великі сумніви щодо цієї акції. Президент Барак Обама і віце-президент Джо Байден були налаштовані скептично, Хіларі Клінтон в свою чергу виступала «за».
У поданні Клінтон авіаудари по Лівії і знищення Муаммара Каддафі могли б сприяти встановленню демократії в країні. Диктатор знищений, але ситуація в Лівії далека від тієї, яка описується терміном «демократія».
Країна, по суті, стала колискою ІДІЛ. Гуманітарну ситуацію в Лівії можна охарактеризувати як катастрофічну, країна використовується як транзитний пункт для нелегальної імміграції в Європу. Операція в Лівії оцінюється військовими експертами як стратегічний провал.
В останні роки Хіларі Клінтон підтримувала рішення про виведення американських військ з Афганістану, хоча була проти встановлених термінів. Вона активно закликала Президента озброїти неісламістських повстанців у Сирії, проте він не скористався її порадою. Клінтон дозволила собі також критикувати президента за те, що у зовнішній політиці він дотримується тільки одного принципу – «не наробити дурниць».
Після операцій в Іраку, Афганістані, Лівії та Сирії втомлені від війни Сполучені Штати під керівництвом Барака Обами проводять стриманий зовнішньополітичний курс. У випадку, якщо Клінтон займе посаду Президента, ця лінія може змінитися.
…
Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ
